Професійні юристи і судді уважно спостерігають за спробами Президента встановити тотальний контроль над судовою системою через право призначати керівників судів всіх рівнів, включаючи представлення кандидатури на посаду голови Верховного Суду України. Це унікальна спроба поставити Президента на чолі судової гілки влади і перетворити її на допоміжний орган Глави держави. Мова йде про внесення на розгляд Верховної Ради в другому читанні проекту Закону України «Про судовий устрій і статус суддів», підготовленого на основі двох президентських законопроектів, що були розглянуті ще парламентом минулого скликання. 

Переформатування судової системи під потреби Президента передбачає не лише введення нового механізму призначення суддів на адміністративні посади. Як особлива подяка Верховному Суду України, який в 2004 році визнав фальсифікації виборів Президента і призначив третій тур, Президент пропонує фактично знищити цю судову інстанцію, скоротивши її до шістнадцяти чоловік і надавши їй майже наукові функції.

Неможливо провести реформу без врахування думки самих суддів, адвокатів і науковців. Чи працюватиме така реформа? До чого вона призведе? Я впевнений, що автори Закону «Про судовий устрій і статус суддів» підмінюють поняття судової реформи, перетворюючи систему судоустрою в розмінну монету політичних торгів. Вони демонструють глибинне нерозуміння суті правової системи і основ державної влади, роблять замах на принципи її побудови. Якщо зруйнувати принципи, руйнується і те, що на них засноване. В даному випадку – державна влада. Подібні дії Секретаріату говорять або про непрохідний примітивізм авторів реформи, або про умисні дії, направлені на руйнування державності. Тому дії президентської команди більше нагадують «ходіння брудним чоботом», чим проведення реформи судоустрою.

Із збільшенням кількості судових вертикалей, як це пропонується авторами реформи, пропорційно збільшиться число колізій. Тоді стане можливою унікальна ситуація, коли в колізію входитиме логіка судових рішень, постановлених різними судовими вертикалями. Наприклад, по вертикалі адміністративного суду використовуватиметься певна логіка розгляду питань, а схоже, суміжне питання, що виникає з подібних правовідносин, але з іншим формулюванням, може мати абсолютно протилежне трактування у вертикалі цивільного або господарського суду. Тоді виникне колізія на рівні вищих спеціалізованих судів, а рішення знеціняться, тому що у кожної сторони буде своє, зі свого суду. У обстановці хаосу і руйнування правової системи на перше місце вийде адміністративна «команда», а не законна дія. Це прогнозовані наслідки такої реформи. 

Ведучи мову про будь-яку реформу, ми повинні задатися питанням – що саме ми реформуємо? Яка його функція? Виходячи з розуміння функції, можна визначити і ефективний вектор зміни. Основним завданням судів є вирішення спорів, і якщо сьогодні більше 90% рішень по цивільних справах навіть не оспорюється в апеляційному порядку, це означає, що стільки спорів вирішено на рівні максимальної близької до людей інстанції. Виникає питання – чи варто так поспішати тут щось змінювати? 

Перше, з чого дійсно потрібно почати, це матеріальне забезпечення судів, і особливо – приміщеннями. У таких ганебних умовах не працює жоден орган влади. У середньостатистичному районному суді 10 суддів користуються одним залом судових засідань, і це одна з причин тяганини при розгляді справ (судді стоять в черзі, щоб скористатися залом). У кожного судді є 1 секретар судового засідання і 1 помічник. Через низьку зарплатню і великий об'єм роботи кадри не мають належного рівня професіоналізму, спостерігається висока текучість кадрів, які, тільки навчившись, йдуть на іншу роботу. Майже всі будівлі судів вимагають ремонту і не відповідають вимогам, встановленим для приміщень судів.

Може, саме це одна з головних причин незадоволення судами? Може, люди просто не знаходять в судах елементарних умов? Було б непогано спершу поміняти всі будівлі судів з будівлями податкових адміністрацій. Тоді вже через три місяці ми побачили б на місці нинішніх часто напівзруйнованих приміщень сучасні скляні палаци. Це означає, що в нашій країні процвітають митарі і фарисеї, а юстиція (справедливість) нікому не потрібна.  

Старанність, з якою Президент узявся за реформу судоустрою, наводить мене на думку про те, що поки Віктор Ющенко не закінчить хоча б одну почату ним справу, наприклад, Батурин, втручатися кудись іще для нього недоцільно. Зруйнувати будь-що набагато легше, ніж довести до нормального стану.

Святослав Олійник